"Тримаймося!" "Переможем!"

 

Ти така маленька на цій великій кулі...

Така тендітна на тлі цього монстра...

Так хочеться тебе захистити, прикрити долонями, сховати в обіймах....

І в той же час ти така велична.

Моя країна.

Країна лицарів, козаків і звитяжців. Країна гордих і незламних людей.

Сьогодні мені заздрять усі нації світу. Бо я українка. І я стою. Проти зла, свавілля і смерті. І стоятиму. Як усі мої друзі і рідні. Поруч, далеко, на відстані руки, плеча, дзвінка, повідомлення, на відстані дотику, серця, думки.

"Як ти?" "Тримаймося!" "Переможем!" - як багато у цих словах. Болю, гордості і любові.

Моя маленька велика країно.

Я не знала, що вмію так любити.

Так вірити.

Так стояти.

Дякую, Боже, що я живу сьогодні.

Дякую, що народив мене українкою.

Дякую, що я твоя дитина.

Моя тепла, добра, ніжна, мирна земле.

Моя Україна.